Новини

Минає 27 років із часу завершення бойових дій на території інших держав

З нагоди 27-ї річниці ви​ведення обмеженого контингенту військ із Афганістану керівни​ки району – голова райдержадміністрації В. Є. Рогова та голова райради І. І. Лопіт, представники районних служб, трудових колективів зустрілися з учасниками цієї кровопролитної війни.

Учасники бойових дій в Афганістані поклали квіти до могили бойового побратима, який похований у Жденієві, та до меморіальної дошки Віталію Русину, встановленої на фасаді його рідної школи. Віталій Русин загинув смертю хоробрих на полі бою 31 серпня 1985 року, виконуючи свій обов’язок. У дев’ятнадцять літ його посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.

Голова райдержадміністрації В. Є. Рогова щиро при​вітала афганців і присутніх з 27-ю річницею виведення військ. Вона відзначила, що 15 лютого 1989 року останній воїн перей​шов «Міст дружби» через ріку Аму-Дар’я, завершив​ши найбільшу воєнну аван​тюру після Другої світової війни.

Але є ще одна дата – 25 грудня 1979 року, коли правителі-старці колишнього Радянського Союзу, дбаючи про власні політичні амбіції, відправляли виконувати “інтернаціональний обов’язок” війська в Афганістан. Десять літ на терези життя і смерті клали свою молодість наші хлопці.

Війну, яка була вигідна тодішньому режиму, пройшло майже 650 тисяч офіцерів, прапорщиків, солдатів, вільнонайманих. Із них 14453 загинули, 169685 дістали поранення і контузії, 417 чоловік пропали безвісти або потрапили у полон. Українці після росіян у цій сумній статистиці посідають друге місце. Не дочекалися своїх синів і 53 закарпатські матері. Діти, яких леліяли, ростили для щасливого життя, полягли в броях не за рідну, а за чужу землю в незрозумілій для них війні, на якій їм, юним солдатам, залишалось лише підкорятись наказам військового командування. Не обійшов “чорний тюльпан” і наш район. Він доставив додому полеглого Віталія Русина. Про його героїзм і трагедію родини нагадує надмогильний пам’ятник, що у всі пори року полум’яніє квітами болю й скорботи. Пам’ять про мужнього воїна навічно збережеться у наших серцях.

І лише завдяки новим вітрам суспільних перемін та новому політичному мисленню 27 років тому війська було виведено. Громадськістю засуджено цю безглузду війну. Однак не маємо права забувати про хлопців-афганців, які були вірними присязі, виконували накази кремлівських правителів.

Болючою раною у серцях багатьох родин за​лишився спогад про Афга​ністан – символ біди і не​щастя. Ніхто не бажав цьо​го, але ця помилка ніколи не матиме виправдання, зму​сила молодих людей прой​ти через пекло неоголошеної війни. Від болю розри​валися материнські серця, коли хлопців, які ще недав​но сиділи за партами, за​бирали в Афганістан, а ще гірше, коли привозили їх додому в цинкових трунах. Про війну вони знали хіба що з кінофільмів. Проте дійсність виявилася наба​гато жорстокішою. На щас​тя, це вже в минулому, але не для тих, кого лихо торк​нулося особисто.

З того часу, як закінчився жах Афгану, пройшло двад​цять сім років. Сотні сімей, родин, де підроста​ли майбутні солдати, з по​легшенням зітхнули. А тих, хто і зостався живим, моральне каліцтво супро​воджуватиме все життя. Та вони не нарікають на долю, не вважають себе героя​ми, хоч рани Афгану не за​лікуєш нічим і ніколи. Аф​ганці не вимагають, щоб їх жаліли, а тільки хочуть од​ного – змоги працювати, гідно заробляти на себе і свої сім’ї.

– Приємно зустрічатися з мужніми нашими сучасни​ками, які пройшли бойове хрещення із реальною зброєю в руках, на ре​альній війні й вистояли, – висловив свою повагу до воїнів-афганців голова районної ради І. І. Лопіт. Висловив також скор​боту за загиблим у горнилі нікому не потрібної страшної війни земляком Віталієм Русином, радість і вдяку Господу Богу за те, що ми живемо в незалежній державі. Але наш мирний поступ не всім до вподоби. Російський агресор окупував Крим. Вже другий рік поливає свинцем мирне населення Донецької та Луганської областей.

Але як би не було гірко, не можемо забувати будь-яких історичних фактів, бо нація, яка забуває свою історію, вмирає, – повторив відому істину І. І. Лопіт і запевнив: не зважаючи на економічні, фінансові труд​нощі, воїни-афганці можуть розраховувати на владну підтримку. Віддавши учас​никам зібрання шану за ратний подвиг і за участь у розбудові нашої незалеж​ної держави, просив їх і надалі бути в авангарді сус​пільства України, активними учасниками вихо​вання юних патріотів, борців за мир на нашій землі і у цілому світі.

З розумінням згадав три​воги й болі батьків, сини яких замість захисту мирних рубежів своєї країни опинились у пекельному вогні на території чужого, маловідомого Афгану, зга​дав про людські цінності, винесені кожним із героїв з тої безглуздої війни: гли​боку любов до рідної землі та відданість Вітчизні, не​зрадливу людську дружбу, що гартується у важких вип​робуваннях, відданість і мужність, уміння цінувати мир голова районного товариства ветеранів Афганістану В. М. Беренич. Він щиро подякував районній владі, всім, хто дбає про поліпшення умов життя учасників бойових дій на території інших держав, а також привітав із днем народження бойових побратимів О. О. Ісевича та В. В. Дербаля.

Промовець наголошував, що на долю воїнів-інтернаціоналістів випала особливо відпо​відальна місія – бути наставниками підростаю​чих поколінь, виховувати їх у дусі патріотизму, вчити цінувати мирну добу люд​ства.

Естафету з гідністю передати надійній молодшій зміні. Їм найперше належить навчити усю шкільну молодь, допризовників і призовників цінувати мир​ний спокій усіх народів.

Затим керівники району В. Є. Рогова та І. І. Лопіт вручили матері нашого земляка Віталія Русина, який загинув в Афганістані, Меланії Павлівні букет квітів, а воїнам-аф​ганцям – пам’ятні медалі «25 років виведення радянських військ із Афганістану».

Василь Дербаль, Іван Лозинець, Василь Беренич, Мирон Гвоздак, Михайло Райчинець, Михайло Фітас, Юрій Мадяр, Олег Алешковський, Сергій Лохаївський, Михайло Глебена, Михайло Рижак, Василь Приймич, Василь Хмельницький … – звучать і звучать прізвища ще молодих, а вже ветеранів-фронтовиків, яких доля двадцять сім років тому закинула в Республіку Афганістан.

Щира, довірлива, тепла розмова була до душі вша​новуваним. І зовсім розчу​лив їх виступ артистів районного будинку культури та вихованців дитячої школи мистецтв.

На честь воїнів-афганців було дано святковий обід, де їм увижалася власна непроста доля бійця, що потерпав не за свій рідний край, отчу зем​лю, свою родину, а за підкорення невідомих Ка​була, Кандагара, Хайрзтона, Детешкалє, Баграма, інших населених пунктів чужої країни з суворим кліматом і народом, який за своїми азійськими за​конами боронив свої скелясті гори, свої домівки, свої землі, свої права.

В. БІГАРІЙ

Flickr Album Gallery Powered By: Weblizar