Воловецька районна державна адміністрація

Останні новини:

Історико-географічна характеристика району

Воловецький район являє собою гірський район на північній частині Закарпаття, межує зі Сколівським та Турківським  районами Львівської області, Великоберезнянським, Свалявським, Перечинським і Міжгірським районами Закарпатської області. Займає площу 543,9 кв. км, що становить 4,2 % території Закарпатської області. Транспортне сполучення з іншими районами Закарпатської області забезпечується через Уклинський, Подобовецький  перевали, а з Львівською областю – через Верецький та Латірський. Через територію  району проходить автострада Київ-Чоп, дорога республіканського значення Нижні Ворота – Міжгір’я, залізниця сполученням КиївЧоп, газопроводи Уренгой – Помари – Ужгород і Уренгой – Західний кордон із газокомпресорною станцією біля районного центру, нафтопровід «Дружба», високовольтні лінії електропередач «Мир» і «Братерство».

Воловеччина є частиною етнографічного району Бойківщини та має свою 640національну культуру, побут, звичаї та обряди. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, що паслись на багатих травами полонинах. Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного господаря до іншого, а на початку XVII ст. його було включено до складу Мукачівської домінії. У 1625 році начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону. В дарчій грамоті, підтвердженій 1628 року, вказувалося, що новий хазяїн зобов’язаний поселити тут своїх кріпаків.

У 1645 році трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці, який вів 25337869активну боротьбу за розширення своїх володінь, приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим, в ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку XVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 році польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя. Багато сіл, у тому числі Воловець, були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703–1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна. Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію.

Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти панів. Влітку 1831 року на Закарпатті вибухнуло повстання селян, в якому взяли участь і жителі села. В результаті революції  в Австро-Угорській імперії 1848–1849 рр. кріпосне право відмінили.

25337995У 1850-х рр. в Воловці був збудований найкращий в Австро-Угорщині на той час лижний трамплін. У 1862 року монарх Австро-Угорської імперії Франц-Йосип відвідав Воловець у супроводі герцогів Шварценберга та Естергазі. Тут вони весело провели час: спускалися з гір на лижах, стрибали з місцевого трампліна. На жаль, від унікального трампліна вже практично нічого не залишилося. Досі збереглись тільки бетонні тумби поміж ялинами— колишній фундамент трампліну.

У 30-ті роки XIX ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню25337874 черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці. У 1882 році у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа. В 1900 році в селі проживали 1284 чол., в тому числі 839 українців, 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам’яних та 174 дерев’яних. У 1901 році одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці лісопилку, яка виготовляла будматеріали, на ній працювало 25—30 чоловік. В 1906 р. її переобладнали, обладнавши паровим двигуном.

В роки першої світової війни становище трудівників Воловця ще більше погіршилося, влада систематично проводила реквізицію зерна та худоби, зростали ціни. У 1914 році російські війська оволоділи селом, 200 воловчан приєднались до війська. У 1919 році проголошено Радянську владу, а в кінці квітня цього року чехословацькі війська ввійшли у Воловець. Насильне включення у 1919 році Закарпаття до складу Чехословацької республіки принесло безправ’я, національні утиски. У 1930-1933 pp.1939 рік — Угорська окупація. Страчено 3-х чоловік, 11 кинуто в тюрму, 93 відправлено на примусові роботи.

Volovets9 жовтня 1944 року у Воловець ввійшли радянські війська 351 стрілецької дивізії. В листопаді 1944 року — створено Народний комітет, який передав землі селянам і націоналізував лісопильний завод. У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 році на її базі — середня. Воловеччина з райцентром Воловці (5,8 тис. чол..) стала районом 22 січня 1946 року. 1946 рік — почав діяти медпункт. 1947 рік — відкрито лікарню на 30 ліжок. 1948 рік — створено колгосп «Радянська Верховина». 1950 рік — відкрито клуб і бібліотеку з книжковим фондом 18 тис. екземплярів. 1957 рік — Воловець став селищем міського типу. 1958 рік — почав працювати соко-винний завод. В 1962 році, у зв’язку з укрупненням адміністративних одиниць у СРСР, Воловеччину було віднесено до Свалявського району. 1963 рік — створено лісокомбінат. 1973 рік — почала функціонувати «нижня площадка» філіалу Львівського заводу «Електрон». 1978 рік — почала функціонувати «верхня площадка» філіалу Львівського заводу «Електрон».

Указом Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року, коли всі 13 районів Закарпаття було відновлено, Воловеччині знову повернуто статус району.

Багатства верховинського краю

У межах району знаходиться частина Українських Карпат, які в свою чергу входять до Карпатської гірської системи. Гірські хребти простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. Район розташований на Верховинському (Вододільному) і Полонинському(Боржавському) хребтах, між якими лежить Міжгірна улоговина. Річка Ріка розділяє Верховинський хребет на масиви Бескиди та Горгани. Бескиди знаходяться на північний захід від верхів’їв р.Ріка та мають висоти 800-1300м. Верховинський хребет ще називають Вододільним, бо він є головним вододілом Снимокукраїнських Карпат. Найвища точка Вододільного хребта – г. Пікуй (1408 м). Гори Полонинського хребта відзначаються плоскими вершинами та крутими схилами. Переважні висоти 1400-1500 м. Найвища точка Полонинського  хребта: г.Стій (1681м). Верхів’я хребтів і гір укриті субальпійськими луками (полонинами), для яких характерні зарості чорниці (місцева назва яфини), брусниці, ялівця, та різні види трав.  Через район протікає 35 річок та потічків загальною протяжністю 143 км. Найбільшою рікою Воловецького району є ріка Латориця, її притоками є річки Вича, Жденіївка, Бескид. Клімат – помірно-континентальний. За рік випадає близько 1200 мл. опадів, що є досить високим показником вологості. Найтеплішою частиною району є с. Підполоззя, найхолоднішою – с. Розтока. Рослинний і тваринний світ відзначаються різноманітним видовим складом. В лісах ростуть переважно смерека, ялиця, бук, ясен, явір. Урочище Росішний багате буковими пралісами. Гірські хребти від Пашківців до Високого Каменя (поблизу с.Підполоззя) – це флористичний заказник “Пікуй”, де під охороною багато цінних рідкісних рослин. Пам’ятка природи Високий Камінь славиться тим, що на його крутосхилах найвищий у Карпатах ареал зростання дуба скельного і сосни чорної. Багата Верховина рідкісними цілющими травами зокрема: арнікою гірською, конвалією, білоцвітом та шафраном весняним, підсніжником, пізноцвітом осіннім. Серед багаторічних трав зустрічаються дивоквіти – гладіолуси дикі. Серед тварин особливо поширені: лисиця, вовк, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати: глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дику гуску, дику качку, а з плазунів: ящірки, вужі, веретільниці, гадюки звичайні, саламандри. У річках району водиться риба: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. На Воловеччині є 7 мінеральних джерел. Найвідоміше з них в урочищі Занька. Неймовірно багата Воловеччина дарами природи: тут росте гірська малина і суниця, антрацитна чорниця і ожина, лісовий горіх, гриби.

Воловеччина – земля мальовничих краєвидів, куточок чудової природи з незайманими лісами та стрімкими ріками, величними горами, де  небо, здається, так близько, що верхівки смерек лоскочуть небосхил. Цей куточок Закарпаття  багатий на природу і культурні пам’ятки, народні традиції, звичаї, обряди. І потрібно їх підтримувати і зберігати для майбутніх поколінь. Ми впевнені, що не тільки збережемо самобутність свого краю, але й примножимо надбання в галузі культури, освіти, медицини та інших сфер нашого життя.

Район має багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, даровані самою природою мальовничі ландшафти, лікувально-рекреаційні ресурси. Тому зелений туризм  такий популярний на Воловеччині.

Пройшовши туристичними маршрутами ви ознайомитеся з унікальними куточками дикої природи, зможете побачити мальовничі гірські луки, величні  карпатські ліси, раритетних представників флори і фауни.

Описати красу Воловеччини, унікальні пам’ятки природи, історії, архітектури, етнографії неможливо. Щоб по справжньому оцінити її,  потрібно побачити, бо як мовить народна мудрість: «Краще один раз побачити, ніж сотню разів почути» .

Запрошуємо всіх відвідати цей чудовий благословенний куточок Закарпаття, вклонитися славі героїв, що боронили цей край у різний час і по різні сторони барикад.

Історико – культурна спадщина району

 Серед історичних приваб району визначне місце займає Верецький перевал, який географічно розділяє Закарпаття та Львівщину. Перевал має висоту 840 м. над рівнем моря.  Історична назва Верецького перевалу „Руські Ворота”, тому що він був «воротами» в Центральну Європу для багатьох кочових формацій: скіфів, сарматів, гуннів, аварів.

За історичними даними саме через нього угорські племена на чолі з вождем Арпадом перейшли в Верецький_перевалДунайську рівнину, а потім осіли між Тисою та Дунаєм у Паннонії. У 1996-у році мукачівський скульптор Петро Матл та архітектор Арнольд Медведецький почали зводити пам’ятний знак. За їхнім уявленням пам’ятник представляє собою символ дерева життя – божого дерева, з якого виростає 7 гілок, що симво800px-Veretskyi_Pass_05лізують 7 угорських  племен.

В історії кожного народу є місцевості, яким випала доля стати символами його нескореності, незламності духу, могутнього цілеспрямованого поступу на шляху до свого суверенного утвердження і розвитку. На височині Верецького перевалу, де межують споконвічні українські землі Закарпаття та Львівщини  вшановується світла пам’ять полеглих героїв – карпатських січовиків, розстріляних тут далекого березня 1939 року…

 15 вересня 2007 р. на вершині гори Плай було урочисто відкрито та освячено пам’ятний знакIMGP4756-thumbnail Вячеславу Чорноволу. На меморіальній дошці із зображенням обличчя В.Чорновола викарбовано текст: «На метеостанції «Плай» в 1969-1970 рр. працював полум’яний борець за вільну соборну Україну Герой України, Голова Народного Руху України Вячеслав Чорновіл. Слава Україні! Героям Слава! Встановлено Народним Рухом України вересень 2007»


« Надійтеся завжди на Господа, бо Господь

Бог є твердиня вічная»

(Іс. 26,4)

Духовні пам’ятки району 

Багато церков, пам’ятних знаків – хрестів і каплиць будувались нашими пращурами так, щоб їх добре було видно здалеку. На території Воловецького району діють 29 культових споруд  МПЦ, 11 –  УГКЦ, 1 молитовний будинок Союзу вільних християн віри Євангельської.                                                                                                                                    

Найдавніша церква Волов48946795еччини – Церква Святого Духа у селі Гукливий –– збудована у XVIIІ ст. з ялиці на фундаменті з річкового каміння, площини даху вкрито смерековим гонтом, належить до верховинських шедеврів. Церква напрочуд струнка і пропорційно вишукана. Кожен елемент органічно переходить в інший, у споруді цілком розкрито можливості дерева як матеріалу. Частиною чудового архітектурного ансамблю є струнка дзвіниця заввишки 8 м. Пам’ятку було відреставровано у 1970–1971 роках. Церква довго була закритою й називалася «музеєм атеїзму», що дозволило зберегти недоторканим інтер’єр та іконостас, який є цінною пам’яткою різьбярства та малярства. Згідно із записом у хроніці „Гукливський літопис”  іконостас написав німець Франц Пеєр у 1784 р.   

Також  пропонуємо відвідати дерев’яні церкви та дзвіниці:

Снимок

 16 жовтня 2010 року в селі 20101018201610Котельниця Воловецького району Високопреосвященнійшим Феодором, архієпископом Мукачівським і Ужгородським було здійснено освячення цілющого джерела на честь ікони Божої Матері та великомученика Пантелеймона «Живоносне Джерело». За місцевими переказами це джерело має давнє походження. Перші згадки про це джерело датуються  кінцем 17 століття. Неодноразово згадується про те, що від вживання цієї води траплялися зцілення від недуг. Цю воду не тільки пили, але нею омивались. Поблизу джерела була розташована купальня.