Новини

Закарпаття попрощалося з М. Ю. Волощуком

Звістка про те, що 5 лютого 2017 року перестало битися серце відомого на Закарпатті, всій Україні Михайла Юрійовича Волощука, схвилювала багатьох людей. Особливо тих, які зазнали труднощів повоєнних часів. Адже Михайло Волощук був тією особистістю, яка разом з ними пройшла нелегку життєву дорогу. Його глибоко поважали за те, що з належною гідністю витримав усі випробування долі.

Закарпатці довіряли Михайлу Юрійовичу, щиро шанували його. Адже йому, вихідцю із с. Майдан, що на Міжгірщині, де народився 10 листопада 1934 року, випало працювати на відповідальних посадах, починаючи від Воловецького району, до Києва, в апараті ЦК Компартії України.

Закінчив Мукачівський кооперативний технікум, опісля – Львівський торгово-економічний інститут за спеціальністю „Економіст торгівлі”. З 1954 року – на комсомольській роботі в Ужгороді, Львові, Києві, а затим працює спочатку заступником завідуючого відділом, а потім другим та першим секретарем Закарпатського обкому комсомолу. У 1963 році вступив в аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС у Москві. По закінченню навчання у 1966 році його обирають першим секретарем Воловецького райкому КП України.

Подарунком долі вважав М. Ю. Волощук цей проміжок часу. Він не тільки відкрив перед собою нові перспективи в діяльності, науці, а й зробив усе, що міг, аби краще зажили люди району, які його йому довірили.

Чотири роки роботи в районному партійному органі були, так би мовити, періодом становлення районного керівника. Як вважав – це були кращі роки в його житті. В кожному населеному пункті активізувалися господарська діяльність і будівництво, що дало можливість звести ряд ферм, шкіл, дитсадків, адміністративних будинків, торгових центрів, прокласти сотні кілометрів польових доріг та інших об’єктів. В середньому на фермах утримувалося по 600 і більше корів, чимало ремонтного молодняка й відгодівельного поголів’я тварин. Надій на корову було доведено по району до трьох тисяч кілограмів. Враховуючи чималі напрацювання в картоплярстві, ряд господарств району одержали в цій галузі статус насіннєвих, забезпечуючи урожайність по 170 – 220 цнт. картоплі з гектара.

Щоб забезпечити людей роботою й заробітком М. Ю. Волощук велику увагу приділяв промисловому будівництву. У Воловці та Жденієві відкриваються заводи „Електрон”. І щоб це стало дійсністю, лише Михайло Юрійович знав скільки разів він їздив у Київ та Москву. Такі заслуги було достойно оцінено. М. Ю. Волощука нагородили срібною та золотою медалями Всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР.

Ніколи ні доти, ані після того Михайло Юрійович не відчував такого величезного задоволення від своєї роботи. Колективна праця зблизила його з людьми, пробудила в його серці повагу до сільських трударів. Це був своєрідний іспит, що дав йому зелене світло в дальшій діяльності. У 1970 році М. Ю. Волощуку пропонують посаду інспектора ЦК КПУ у Києві, а згодом він очолює Закарпатську обласну раду і виконавчий комітет.

3 1990 по 1991 роки Михайло Юрійович – член обкому, член бюро, перший секретар Закарпатського ОК КПУ. Одночасно працює головою обласної ради народних депутатів і головою облвиконкому, займався питаннями прикордонного співробітництва.

З іменем Михайла Юрійовича пов’язане і будівництво газокомпресорної станції у Воловці, зведення якої передбачалось у Голятині Міжгірського району. Паралельно у районному центрі виростали середня школа, райлікарня, дитсадок, магазин, багатоквартирні будинки, які зводили німецькі будівельники, а люди отримували нові робочі місця. У 1990 році земляки обрали його народним депутатом України першого скликання, він входить до групи «За соціальну справедливість», був членом комісії у закордонних справах.

Завжди він турбувався про те, як допомогти містам і селам, далеким присілкам, щоб люди жили краще, заможніше. М. Ю. Волощук вніс свою вагому частку у розбудову й зміцнення матеріальної бази Ужгородського Національного університету, працюючи на посаді проректора упродовж п’яти років.

На долю М. Ю. Волощука випало знову бути біля керма обласної ради, коли творились основи нового, демократичного суспільства. Про його чітку державницьку позицію у розбудові незалежної України свідчить те, що майже 15 років М. Ю. Волощук представляв Закарпаття в українському парламенті та брав участь у проголошенні державної незалежності.

Усе своє життя М. Ю. Волощук був із народом, високо цінував думку і позицію громадськості, долучався до створення і подальшої роботи Громадської ради при обласній державній адміністрації, всебічно підтримував громадські ініціативи, спрямовані на розбудову України, розквіт рідного краю.

Світла пам’ять про Михайла Юрійовича Волощука житиме в серцях його рідних, друзів, багатьох наших краян і співвітчизників, які знали його, працювали з ним пліч-о-пліч, відчували його доброту і щирість.

Висловлюємо щире співчуття рідним і близьким покійного.

Хай буде йому пухом рідна земля!